ч. від ꙗ҆зы́к «народ», що є калькою з др.-грец. ἔθνος) — прийнятий у християнському богослов'ї та в історичній літературі термін, що означає традиційні та нехристиянські релігії.
Язичник — людина, що сповідує язичництво. А також: Язичник – Позначення представників неєврейського народу.
Суть язичництва над багатобожії, а жорсткому поділі людей на «гідних» і «негідних», на панів і рабів. Сутність язичництва у нерівності, у рабстві, яке вона встановлює для людей. Багатобожжя є лише однією з ознак язичництва.
Поклонялися природним стихіям і шанували своїх предків. Язичницьких богів було дуже багато, ще більше існувало духів, що населяли природу: річки, озера, ліси. Різні племена слов'ян особливо шанували різних богів. Найголовніші два божества давніх слов'ян: Перун та Велес.
