У середині 1930-х у Ленінграді спочатку було заарештовано багато естонці, латиші, литовці, поляки, фіни та німці. З весни 1935 р. із прикордонних районів на північному заході були примусово виселені місцеві жителі, основна частина з яких були фіни-інгерманландці.
Почавши з розкуркулювання і депортації соціального класу козаків і куркулів у 1930-і роки, у роки війни Радянський Союз став піддавати депортації такі етнічні групи, як корейці, німці, фіни, карачаївці, калмики, чеченці, інгуші, балкарці, кримські татари, турки-месхетинці та інші.
Одним із драматичних епізодів Великої Вітчизняної війни стало виселення звинувачених у співпраці з ворогом народів з місць їх споконвічного проживання – всього постраждало близько двох мільйонів осіб: кримських татар та турків-месхетинців, чеченців та інгушів, карачаївців та балкарців, калмиків, німців та прибалтів.
Інгуші, чеченці, калмики, карачаївці, балкарці, трохи пізніше – кримські татари та турки-месхетинці, були відправлені в ешелонах до Сибіру, до Середньої Азії, Казахстану і на Сахалін. Репресії торкнулися майже половини населення Північного Кавказу.
